Де труби? як воно топилося?

Ли пише:Як топилося в хаті? чому нема труби?

...
...
Найранішим способом опалення в українських хатах був спосіб «по-чорному». Потім поширилося опалення «по-сірому»: над припічком на висоті 50—65 см прибудовувався димовловлювач («бовдур», «кіш», «куш», «капа», «окап», «кобилка», «кобулка», «кох», «рура»), який відводив дим на горище або в сіни. Подальша еволюція системи димовідводу привела до появи справжніх димоходів, опалення «по-білому». У XIX — початку XX століття димоходи складалися з кількох елементів. Нижня частина димаря називалась комин, він був верхньою частиною печі в хаті. Від комина йшов бічний канал — лежень чи лежак, який вів у сіни, де на певній висоті прикріплювався бовдур. Останній, являв собою прямокутний короб, трубу, найчастіше плетений з хмизу, очерету й обмазаний глиною, іноді траплявся дощатий, рідше глиняний і цегляний. Він міг доходити до половини висоти сіней (на горище), чи виходити назовні над дахом. У першому разі дим розходився по горищу і виходив через стріху чи через спеціальні отвори, зроблені під гребенем на причілкових схилах. Такий спосіб опалення в українських хатах тримався дуже довго: внаслідок думки, що прокурювання стріхи димом підвищує її міцність і запобігає гниттю. Найбільш міцно трималися традицій на Закарпатті, Ф. К. Вовк повідомляв, що коли поліція стала суворо вимагати ставити на хатах повноцінні димарі, селяни всіляко цього уникали: наприклад, у Золотарьові можна було побачити фальшиві комини на дахах. У сінях під бовдуром могли, також, влаштовувати маленьку пічку-кабицю[3]. Окрім бовдура для печі, міг влаштовуватися так званий світач: бовдур з підвішеною під ним залізною решіткою чи встановленим чурбаком з черепком, де запалювали скіпу для освітлення[4].

Ли пише:
дуже гарне відео.